Аграрний журналіст Олена Басанець: Робота — це велика частина мого життя

Журналіст Олена Басанець могла б стати агрономом чи лікарем, але самобутній талант не міг бути непоміченим і тепер її найцікавіші тексти можна прочитати на Superagronom.com. Ми розпитали у Олени Басанець про гендерні стереотипи в роботі, а також як їй вдається розговорити аграріїв і де журналісту шукати натхнення.

Читати також: Професія: аграрний журналіст

Де Ви навчалися? Що вплинуло на вибір майбутньої професії?

Я навчалася на медичному факультеті СумДУ за спеціальністю лікар-лікувальник, адже вся жіноча лінія моєї родини — медпрацівники. Лікарем мріяла бути з дитинства, ще років у 5 робила розтин жабі й читала старі бабусині книжки з фізіологічного акушерства. Не розуміла, звичайно, нічого на той час, але ж це справжня «лікарська» книжка, тож треба читати. Дуже засмутилася, до речі, коли мені у 1 класі в шкільній бібліотеці відмовилися видати підручник з анатомії за 9 клас. Якось саме цей момент став яскравим спогадом і образою на школу на довгі роки.

Що вплинуло на ваш вибір лікувати не людей, а рослини і писати про це?

Скажімо так, я не одразу зрозуміла, що наша з медициною любов — без взаємності, я її люблю, а от вона мене не дуже. З часом я зрозуміла для себе, що працювати усе життя лікарем не хочу і не буду. Дуже я емоційна для такої роботи. Було багато образ з боку батьків, були розмови і сльози, але я таки закрила для себе цю сторінку.

А в бік аграрної журналістики мене, знову-таки, навернула родина. Тепер уже мого чоловіка, бо в ній уся чоловіча лінія — агрономи. Я познайомилася з майбутнім нареченим, коли він ще був студентом аграрного вишу, тому деякий час допомагала йому з курсовими та рефератами. На той час їх ще можна було здавати у рукописному вигляді, тож я переписувала все начисто, щоб «красивіше». А у мене усе написане дуже добре відкладається в голові. Почала цікавитись, читати його підручники і брати книжки у бібліотеці його університету. Через деякий час мене вже там впізнавали і навіть відкладали для мене книжки. Ну і вдома постійно усі розмови — про роботу, про проблеми на полях, про якісь нюанси. А щоб хоч трохи розуміти, про що йдеться, а не просто кивати головою у потрібних місцях, знову ж читала, розпитувала.

І коли якось побачила оголошення про вакансію аграрного журналіста у Latifundist Media, сама незчулася, як написала і відправила листа. Чесно кажучи, була впевнена, що не візьмуть.

Яка освіта потрібна агрожурналісту: аграрна чи журналістська?

Оскільки я не маю ні тієї, ні іншої, навряд чи мою думку можна вважати авторитетною. У першу чергу агрожурналіст повинен мати гнучкий розум, цікавитися в цілому аграрною сферою і предметом поза роботою, не лінуватися вчитися. Звучить, як партійні лозунги, але так і є. Люди люблять, коли їм ставлять розумні питання, а не «Скажіть, а що це за фігня у вас тут росте?». Щоб не бути просто «розмовляючою головою» на відео або папугою у переказуванні чужих слів в текстах, потрібно добре розуміти, про що йде мова. Ну і вміти скласти свої розумні думки докупи, звичайно.

А якби я зараз пішла навчатися, то напевно обрала б факультет журналістики. Бо коли я намагалася поговорити з чоловіком на тему «Хочу отримати агрономічну освіту!», він мені сказав: «Те, чому навчають у наших вишах, ти чудово сама дізнаєшся з книжок, підручників, наукових статей, відео. Практики там справжньої немає, ну а як влаштований комбайн, я тобі і так покажу і розкажу».

Який наразі стаж роботи в журналістиці?

Цього року саме дійшла до 10-річного стажу. В аграрній журналістиці працюю 4 роки, перед тим працювала на різні «медичні вісники» та просвітницькі медичні проекти здебільшого.

Чи маєте ви досвід роботи агрономом або спеціаліста іншої аграрної спеціальності?

Я маю досвід роботи помічником агронома. Це коли ти у машині і за штурмана, і за радіо, і «Вийди-но сюди, розказуй, що це за проросток, якого бур’яну, чим його забирають з поля?». А скільки я гектарів картоплі висапала та лопатою вирила, згадати страшно! І опороситися свині допомагала, наприклад, ще школяркою. Корову вмію доїти. Якщо ж серйозно, то ні, справжнього досвіду роботи за якоюсь аграрною спеціальністю я не маю. Про що іноді дуже жалкую насправді.

Хотіли б змінити роботу чи опанувати нову спеціальність?

Моя робота — це велика частина мого життя, і я її дуже люблю. Тому ні, змінювати б не хотіла. А нову спеціальність так, хочу, ніколи не пізно вчитися, особливо якщо вчитися і розвиватися тобі цікаво. Але яку саме спеціальність — поки що не скажу, бо це сюрприз для моєї родини.

Що надихнуло і як Ви прийшли в журналістику? Чи отримуєте задоволення від своєї професії?

Це, напевне, стандартні фрази. Але я виросла у селі, ми мали велике господарство, я просто не пам’ятаю того часу, коли я не порпалася на городі чи не пасла корів. Ще у школі багато писала — шкільні твори одразу для всього свого класу, вірші для себе, казки для молодшої сестри. Далі були сценарії для студентських заходів, якісь оповідання, курсові для знайомих з інших навчальних закладів. Коли два фактори «писати» і «сільське господарство», зійшлися докупи, я і стала тим, ким є зараз. Від своєї професії я отримую просто величезне задоволення. Це насправді дуже круто, якщо ти працюєш, наче дихаєш, а дихаєш своєю роботою.

Які найважливіші якості журналіста?

Вміти чути і бачити людей перед собою. Це не редакційне завдання стоїть, це стоїть людина, унікальна, цікава, зі своїм світоглядом і думками. Дай їй розкритися і ти отримаєш набагато більше цікавого матеріалу, ніж очікував.

Бути готовим реагувати швидко у будь-якій ситуації.

Не відділяти своє життя від своєї роботи. Ось тут я журналіст, ось тут я мама, а ось тут рибу загортали. Ні, або ти живеш тут і зараз, саме ось цим життям, або краще не починати.

Які теми та типи матеріалів даються найлегше? Про що цікаво писати? У кого хотіли б взяти інтерв’ю?

Цікаво писати про усе одразу: і про технології у рослинництві, і про тенденції, і про людей, що працюють на землі. Інколи і пожартувати десь, написати щось несерйозне, бо надто серйозні люди, на мою думку, живуть менше. У кого б хотіла взяти інтерв’ю…насправді таких людей дуже багато, якщо почну перераховувати — тут вийде великий список. Коли думаю, скільки у мене попереду ще всього заплановано, це дуже надихає.

Чи існує у журналістів професійне вигорання? Як з цим боротися?

Мабуть, у кожній професії є свої злети і падіння. Бувають моменти, коли ентузіазм змінюється на апатію, бувають моменти, коли руки опускаються. Не знаю, чи є це професійним вигоранням, чи просто щось у житті змінюється і ти по-іншому реагуєш на вже звичні речі. Мені в таких випадках допомагає переключитися на щось інше, просто перепочити день-два, подивитися якийсь гарний фільм. А якщо це не тимчасова зміна настрою, якщо робота стає суто механічною і ти вже не вболіваєш за результат, просто за звичкою відпрацьовуєш потрібний час, вважаю, тут краще йти. Шукати нову сферу діяльності, змінювати щось. Правда, знайти в собі сили визнати, що потрібно піти, дуже важко.

Чи відчуває жінка-агрожурналіст гендерні стереотипи в роботі? Як ставляться чоловіки-аграрії?

Певні гендерні стереотипи є. Хоча жінки у нас зараз працюють практично в усіх галузях агровиробництва, інколи до них все ж ставляться з деякою упередженістю. Якось поблажливо, чи що. Агрожурналістам-жінкам також іноді дістається таке ставлення. Тут головне не виглядати дівчинкою і у рожевому платтячку та босоніжках, яка по стерні біжить собі. Але і прикидатися всезнаючою та всерозуміючою теж не варто. Не зрозуміла — не соромся перепитати, не впевнена — не вставляй свій дуже цінний коментар серед розмови. Будь собою, будь людиною, ось і все. А чоловіки-аграрії у нас чудові, хай вони інколи і вважають, що жінці на полі нема чого робити, але взагалі ставляться без негативу.

Як вдається розговорити аграріїв? Чи є власні секретні техніки спілкування?

Насправді ніяких технік немає. Я просто дуже люблю поговорити і з цікавістю слухаю усе, що мені розповідають. Цікавість не награна, справжня, люди це відчувають, тому охоче зі мною спілкуються. Я з тих людей, які і в черзі за хлібом знайдуть собі співрозмовників, і на зупинці з кимось познайомляться, і у випадкового попутника усе про життя дізнаються. 

Ваше головне професійне досягнення?

Наразі це те, що з більшістю респондентів я вже можу спілкуватися на рівних або майже на рівних у професійних питаннях. Бачити спочатку здивування, а потім і повагу у свого співрозмовника — безцінне відчуття. Але моє найголовніше досягнення, думаю, у мене ще попереду. Я не можу зараз сказати, що сягнула якихось вершин, ні. Мені до вершини ще йти і йти. І це захоплююче.

Як ставиться родина до Вашої роботи?

Здебільшого з розумінням. Діти, щоправда, перед черговим відрядженням можуть усіляко демонструвати, як їм сумно буде без мами, але насправді ми всі вже звикли і до моєї роботи, і до відряджень. Та традиції є традиції.

Як це жити з чоловіком агрономом?

Агроном у родині — приблизно як державний прапор. Тобто завжди десь є, але хату собою прикрашає тільки кілька разів на рік на великі свята. Спочатку важкувато, потім звикаєш, потім починаєш проситися з ним у поле. Отак і живемо.

Чим займаєтеся у вільний час?

Пишу «щось для себе», але більше читаю. Як навчилася читати з 5 років, так від книжок відірватися не можу. Але вільного часу в мене не так багато, бо робота, діти, коти — і всі потребують уваги. Люблю готувати. Коли потрапляю на кухню, свідомість майже втрачаю. Прийшла до тями — купа каструль вже, торт допікається, і крем збиваю. Потім головне завдання вмовити сім’ю те все з’їсти.

А де шукаєте натхнення? Як відпочиваєте від роботи?

Натхнення не потрібно шукати, воно саме прийде. Десь почуєш випадкове слово, візьмеш в руки чашку з кавою і щось згадаєш у цей момент — і тут же побігла до комп’ютера. А розслаблюють діти і коти, як же без них. Погладила кота, поговорила з дітьми — все, гарний настрій і бадьорість.

Дякуємо за розмову!