Чи вважається випускник агрофаху справжнім агрономом?

Сьогодні більшість студентів визнають, що навіть якщо навчання дало їм певну теоретичну базу, проте практичних навичок все одно мало як для справжнього спеціаліста.

Недосконалість вищої освіти призводить до того, випускник може знати, що відбувається з рослинами, розуміти їхню біохімію та вміти посеред ночі напам’ять розповісти про основні хвороби зернових. Проте зовсім інша справа — вміти відрізнити ці хвороби на власне око, вміти одразу визначити потрібне «лікування», правильно налаштувати сівалку чи оприскувач, визначити глибину оранки чи дискування для конкретного поля.

Тож зрозуміло,  що роботодавці появу молодого спеціаліста-випускника сприймають без будь-якого ентузіазму. І попри дефіцит кадрів у більшості компаній, все одно головними умовами до кандидатів залишається не тільки вища освіта (а деякі працедавці хочуть бачити спеціаліста ще й з науковим ступенем), а і з досвідом роботи від двох років.

Читати за темою: Названо ключові вимоги для працевлаштування на посаду агронома в Україні

Свіжі вакансії агрономів

Чому ж так?

Кажуть, що риба гниє з голови. Так само й тут, проблема починається ще за декілька років до працевлаштування. Школярі, а особливо абітурієнти часто не розуміють чим би хотіли займатися у «дорослому житті» та до якої справи найбільше лежить душа. На наш погляд, це недолік як шкіл, які мають можливість хоча б проводити тренінги чи екскурсії розповідаючи школярам про переваги і недоліки професій, так і самих роботодавців, які ще не зрозуміли, що своїх кадрів потрібно вирощувати не з 3-го курсу університету, а трошки раніше. Крім того, студенти не розуміють реалій та тенденцій сучасного ринку праці. Про це зрозуміло з вибору спеціальностей, навіть, у 2019 році — міжнародне право та відносини — лідер запиту студентів. А в ТОП-10 аграрні спеціальності взагалі не потрапили.

Читати за темою: Аграрний вступ 2019 — підсумки вибору абітурієнта

Чи варто популяризувати професію агронома серед молоді, чи варто робити її «елітною» та пояснювати, що агроном — людина, гідна всілякої поваги? У певних межах, звичайно, варто. Проте тут важливо не перестаратися, як це було свого часу з професіями лікарів та юристів. Молодь йшла вчитися до медінститутів та на юридичні факультети, бо це було модно і престижно. Результат — тисячі неграмотних та непотрібних ринку праці юристів і такі ж тисячі «недомедиків».

А що з освітою?

В Україні існує проблема неякісної підготовки майбутніх агрономів. Старі підручники, відсутність застосування технологій у навчанні, конспекти від руки та польова практика «постояти поряд з комбайном» — так звичайно не всюди, проте практики все одно мало. А наукова діяльність у вишах якщо й ведеться, то здебільшого майже без участі основної маси студентів, а що вже без достатнього фінансування — це точно.

Зайві предмети, які займають навчальний час, — ще одна проблема, яку називають багато випускників аграрних вишів. Замість якісної практики у полі студент засвоює відсторонені предмети. У стандарті вищої освіти вони закладені для «усестороннього розвитку», проте чи так вже потрібен той розвиток? Адже більшість молоді вчить ці предмети за давнім студентським правилом “трьох З” — «завчив, здав, забув».

«Наші виші не мають сучасної техніки, що вони можуть навчити на застарілих комбайнах? Зараз зовсім інший рівень. Хоча, хто бажає вчитися, той може навчитися. Головні принципи використання техніки залишаються, потрібно їх лише зрозуміти, а потім «перенести» на більш сучасну техніку. Але це потрібно глибоко вдаватися не в саму техніку, а в механізм роботи. Викладачі повинні донести до студентів, що насамперед  потрібно розглядати об’єкти виробництва — в агронома це земля й рослина», — говорить Григорій Опанасенко, керівник ТОВ «Вруно».

Володимир Лихочвор, член-кореспондент НААН, завідувач кафедри технологій у рослинництві Львівського національного аграрного університету, також бачить проблеми у галузі аграрної освіти. Серед головних проблем він назвав відсутність сучасної матеріально-технічної бази, застій в аграрній науці, недостатнє матеріально-технічне забезпечення. Ці проблеми, на його думку, повинні вирішувати агровиробники самостійно, оскільки держава дає гроші тільки на зарплати викладачам.

Щоб вирішити цю проблему, потрібно переглянути усю освітню систему та ще й питання фінансування вишів.А зараз реальна ситуація така: хто хоче — той вчиться та «добирає потрібне» самостійно. Хто не хоче — той переходить з курсу на курс, а після отримання диплому зникає з «аграрного горизонту». 

Вихід є?