Вдома краще: історія українки, яка працювала у Польщі

Нерідко можна почути, як добре працювати за кордоном: і рівень життя там інший, і зарплати в рази вище. Ось і залишають українці свої сім'ї, роботу, щоб спробувати «щастя» на польських, чеських або німецьких підприємствах. Причому, згідно з офіційною статистикою, в даний час трудова міграція має сезонний характер. Від цього найбільше страждають аграрні підприємства, оскільки пік звільнень припадає на травень-жовтень, коли потрібні робочі руки. Але чи дійсно так легко і комфортно працювати в чужій країні? Чи справді реальність відповідає тій картинці, яку малює закордонний роботодавець? За відповіддю ми вирушили на «Миронівської птахофабрику», яка входить до складу агрохолдингу МХП. Пропонуємо познайомитися з історіями співробітників птахофабрики, які виїжджали на заробітки, але повернулися працювати в агросектор.

Свіжі вакансії агробізнесу

Від працівника складу до координатора по підбору персоналу

Спеціаліст з підбору персоналу Тетяна Омельченко працює в МХП з листопада. За освітою викладач педагогіки і психології. Завдяки роботі в Польщі вивчила польську мову і набула навичок набору персоналу. Цей досвід в підсумку допоміг їй влаштуватися на вакантну посаду в агрохолдинг. Свою нинішню роботу міняти на роботу за кордоном вона не хоче ...

Я працювала учителем молодших класів в загальноосвітній школі міста Ірпінь. Але так склалися обставини, що посеред навчального процесу з декрету вийшла жінка, на місці якої я працювала. І мені довелося звільнитися. Далі був підробіток і робота гувернанткою в Києві. Через деякий час друзі запропонували поїхати попрацювати за кордоном. Оскільки в Україні мене нічого не тримало, то відразу ж погодилася.

Оформила робочу візу на півроку, зібрала речі і поїхала за новими враженнями і новою роботою. Потрапила на склад хімії та косметики в місті Пщина в Польщі. Займалася збиранням товару за накладними. Дуже боялася мовного бар'єру. Але дивилася якісь відео, читала польською мовою і через короткий час початку розуміти його на слух і навіть розмовляти.

Через два місяці компанія запропонувала мені роботу в офісі - координатором по підбору персоналу. В мої обов'язки входила робота з українцями, які висловили бажання приїхати працювати до Польщі. Я розповідала, як дістатися, які речі потрібні на перший час, які документи потрібні, щоб не було проблем на кордоні, чим саме вони будуть займатися на роботі. Становила маршрут, домовлялася за автобус, проживання і координувала їх протягом всієї поїздки. Коли вони приїздили в Катовіце, то не має значення ніч на вулиці або день, ми їх забирали в офіс, де вони могли відпочити. Для цього там була спеціально підготовлена ​​кімната відпочинку. Після займалася дооформлення необхідних документів і відправляла одних людей на інструктаж, інших на медобстеження. Протягом усього перебування українських заробітчан в Польщі я була з ними на зв'язку. Якщо у них виникали проблеми або питання, то намагалася їх вирішувати, наприклад, по оплаті. У мене на руках були всі виписки: хто скільки працював, яка йде оплата праці, нарахування премії і т. д. Все це потім зі співробітником обговорювали.

Жила я в приватному двоповерховому будинку ще з трьома людьми. На кожному поверсі була своя кухня і санвузол. В місяць платила по 500 злотих. Це дорого і можна було знайти житло дешевше. Але мене все влаштовувало, поки в останній місяць проживання в будинок не заселили 12 осіб. З ними ми повинні були прожити три тижні разом. Причому людей це влаштовувало, хоча в кімнаті не було де розвернутися.

Ставлення керівництва до українських заробітчан на складі, де я працювала, було хорошим. Вони вивчали нашу мову, щоб краще нас розуміти. В кінці місяця керівник складу збирав працівників і питав, що їх не влаштовує, чи подобається графік або щось змінити, чи потрібне підвезення, організація харчування на місці. У нас оплата була по позиціях і ми могли взяти, наприклад, 30 позицій в цілому на 400 кг. Дуже важко штовхати перед собою візок, навантажену косметикою на 400 кг. Тому українці пояснювали це начальству, говорили, як краще організувати процес, і керівництво йшло назустріч, допомагало. А ось на інших підприємствах, де я вже працювала координатором, польське начальство не спілкувалося з українськими працівниками і навіть не звертало на них уваги: ​​ти приїхав працювати — ось і працюй. Тобто тут вже все залежало від удачі: на яке підприємство ти потрапиш. Але я скажу, що величезну роль грає не тільки керівництво, а й колектив. На складі мені попався хороший колектив. Я повинна була проходити тижневе навчання, і мені замість українки поставили полячку. Вона показувала і розповідала, як називаються товарні позиції, і просила називати польською. Це був величезний плюс для мене у вивченні мови.

У Польщі пропрацювала 6 місяців. Закінчилася трудова віза і я приїхала у відпустку додому. Планувала повертатися назад в ту ж компанію і на ту ж саму посаду. Але сімейні обставини склалися так, що мій хлопець повністю переїхав жити і працювати в Канів, і я разом з ним. Ні про яке повернення за кордон я вже не думала. Почала шукати роботу. Вакансії в Каневі є, але їх дуже мало. Друзі сказали, що є вакансії в МХП. Я звернулася до відділу кадрів, і після співбесіди мене взяли на роботу спеціалістом з підбору персоналу.

Що входить в мої обов'язки на новій роботі? Я проводжу невеликі інтерв'ю з кандидатами, детально розповідаю про вакансії, допомагаю заповнювати анкети. Після цього даю номер телефону керівника, щоб кандидат поспілкувався з ним. Після того, як кандидатура схвалена керівництвом, допомагаю написати заяву і відправляю на медобстеження. Ось і стали в нагоді навики, отримані в Польщі.

У нас прекрасний колектив, завдяки якому щоранку хочеться йти на роботу. Тут я можу використовувати на практиці свої знання, які отримала в педагогічному університеті, оскільки за освітою я викладач педагогіки і психології. Я спілкуюся з працівниками, і для мене це спілкування дуже важливо. Я розумію, чому вони звільняються, і можу допомогти їм розібратися в цьому. Хтось скаже, що робота в МХП складна. Але тут ти працюєш офіційно, отримуєш стабільну заробітну плату, премії. Тебе безкоштовно привезуть на роботу і забезпечать безкоштовним гуртожитком, якщо тобі немає де жити. Ну і величезний плюс в тому, що ти можеш завести друзів і разом відпочивати, бути ближче до своїх рідних і часто з ними бачитися. За кордоном особливо відчувається ця розлука з рідними.

У мене багато друзів, які працюють в Польщі. Одні їдуть на три місяці, а інші з метою отримати на рік воєводське запрошення або виїхати на ПМЖ. Чому вони туди їдуть? Шукають кращого життя: там все набагато доступніше, можна заробити гроші на навчання дітям, одяг. Деякі сім'ї їдуть не перший раз і вже поміняли кілька робіт, оскільки потрапляли на недобросовісну фірму. Таких історій багато. Потрібно уважно читати умови договору. Наприклад, людина не прочитав, що фірма не страхує працівника, і в підсумку на руки отримав меншу суму грошей, ніж та, на яку розраховував, тому що була вирахувана страховка.

Вакансії компанії

Людина повертається в Україну, витрачає тут зароблені гроші і знову змушений їхати на 3-6 місяців. Так все життя і проводить: далеко від сім'ї, не бачачи, як ростуть його діти. Звичайно, у кожного свої цінності, але у мене бажання їхати працювати за кордон поки немає.