Роман Лещенко: Немає боротьби — немає життя

Роман Лещенко — міністр аграрної політики і продовольства України, юрист, доцент кафедри фінансового права, засновник фермерського господарства «Агродар». 

В інтерв'ю Latifundist.com на YouTube Роман Лещенко заявив, що внутрішньо відчуває себе козаком. Для нього козацький дух — це боротьба. І якщо немає боротьби — немає життя. І чим більше ламають чи знищують — тим більше людина стає сильнішою і готова йти та боротися до кінця. 

Де знаходиться місце сили Романа Лещенка, як він перезавантажується та хто є людиною, яка надихнула працювати в агросфері, — дізналися з перших вуст.

Про родину

Зараз моя родина живе у Жашкові. Якщо є можливість і вільна хвилина, то я завжди намагаюся приїхати й побути біля сім’ї. У мене ж ростуть хлопці, тому зараз є дуже велика потреба в батькові. Я намагаюся проводити з ними якомога більше часу.

У 90-х мій батько і мама були на заробітках. Коли я був маленький, пообіцяв, що буду завжди коло дітей. Я вважав, що зможу все так організувати, що мої діти будуть рости з батьком. Але майже 2 роки я живу в такому режимі, що бачу сім’ю дуже рідко.

Інтерв'ю в аудіоформаті можна послухати тут:

Діти про роботу міністра

Діти постійно запитують, чому тато живе в телевізорі. Вони не можуть зрозуміти, як я там опиняюся. Вони бачать тата, але він не поруч з ними.

Тому найбільша сила — це коли є можливість провести час з дітьми та зарядитися енергією. Просто взяти їх за руку, прогулятися в саду, порибалити, на конику їх покатати. Вони живуть цим. Головне, що вони знаходяться в органічному середовищі разом із сім’єю.

Як обрати свій шлях 

У мене є дуже хороша школа, яку дав мій покійний батько. Спочатку він мріяв, щоб я став агрономом в Уманському сільськогосподарському інституті, бо він там теж працював. Мама навчалася на бухгалтера і мала рожеву мрію, щоб я став класним бухгалтером. 

Я ж мав бажання вчити історію, іноземні мови, юриспруденцію. Батько зрозумів, що в примусовому порядку не буде з мене ніякого агронома. Тому сказав: «Синку, шукай сродну працю — те, що тебе приносить радість і задоволення». Я вирішив вступити до Київського університету і стати юристом-міжнародником, їздити по світу. Коли батько захворів, я повернувся додому. І все те, чому він навчив, знадобилося. 

Сьогодні я себе не уявляю без агро і без виробництва. Це те, що мені дуже близьке. Хоча я і викладаю в університеті й займаюся законопроєктною роботою в рамках земельної реформи, але сільська складова і місце коріння, з чого я починав, насправді туди й ведуть.

Хобі — викладання в університеті 

Я доцент кафедри фінансового права Київського університету. Цього року вже 10 років, як я викладаю в університеті. Зараз це, в основному, 4 години на тиждень в онлайні. Для мене це не робота, а хобі.  

Про власне фермерське господарство

З 12 років я став членом фермерського господарства, яке створив мій батько. Придумав назву «Агродар» — як «Агро» і «Дар», що означає «земля дарує», створили статут і отримали 33 га залісненої землі. Це була найгірша земля, що була в КСП. Тоді колгоспи ще мали амбіцію там працювати та цю землю обробляти. 

Крім нас з батьком, членами фермерського господарства стали ще мати та моя сестра. У нас було дуже велике господарство вдома. І я у шкільному віці доглядав свиней. У нас в середньому було приблизно 25-30 свиней. Наш бізнес полягав у тому, що ми вирощували поросят, а потім у Жашкові на базарі їх продавали.

Роботи було багато і це був непростий період. Наприклад, восени привозили два «КамАЗи» буряків, які відрами переносили у погріб. Потім йшли на корморізку, запарювали та товкли свиням на корм. Після чого годували, а потім вичищали у свиней. Люди, які працюють в селі, точно зрозуміють, як це. 

Омріяне навчання у Києві 

Чесно кажучи, наші свині мене й змотивували. Я розумів, що перспектива після Уманського національного університету — це хата, не 30, а 60 свиней, та тяжка праця. Тому я мріяв добре закінчити школу, вступити до Київського університету та досягти кар’єри в столиці. Я знав, що не зможу вийти на певний серйозний рівень, поки залишатимусь у селі. 

Про свою роль у міністерстві 

Наразі головна задача — відновити справедливість, запустити Мінагрополітики та сформувати команду. Хай все працює. А міністр? Буде потрібен Лещенко — буде працювати. Буде потрібен інший міністр — буде інший. 

Я роблю міністерство не для себе. Я роблю його для людей. Тому що в аграрній країні, де половина валютної виручки від агро, не мати свого міністерства — це злочин.

Перші кроки та початок кар’єри у Києві

В університеті я навчався дуже старанно. І мені в житті пощастило, що я потрапив до старої класичної університетської професури, яка мала знання і читала класичну основу. Це та професура, що латиною спілкувалася. 

Тому період 2005-2008 рр. став для мене визначальним. Мені заклали фундамент знань кращі фахівці галузі земельного, фінансового, бюджетного та митного права. І я реально настільки захопився юриспруденцією, що в 18 років я почав займатися юридичною практикою як помічник юриста. Потрапив у міжнародну компанію з іноземними інвестиціями OSD Group, де працював з різними проєктами.

Я отримав фантастичний досвід: була податкова та судова практика, розумів як працює залучення інвестицій та процеси злиття і поглинання. Працював з міжнародними суб’єктами з різними кейсами та формував угоди. Мав для себе чітке розуміння, що стану юристом-міжнародником, у якого буде власна фірма. У мене було знання мов, круті викладачі, юридична школа та жива практика. А найголовніше — я хотів довести батькові, що не все в житті — агро. 

Тому кар’єра складалася досить успішно. Паралельно я викладав у Київському університеті та пішов в аспірантуру. У 2015 році я захистив дисертаційне дослідження на тему «Фінансове регулювання офшорних механізмів».

2015 рік був моментом зльоту у плані наукових досягнень, кар’єри, сім’ї, але в один момент все потемніло й зупинилось. Дорога, близька мені людина, мій батько сильно захворів. Лікарі сказали, що батькові залишилось лише 3 місяці. Тому я призупинив юридичну кар’єру. Взяв відпустку, щоб останні 3 місяці бути з батьком і сім’єю, бути на фермі. 

І це просто перевернуло всю мою життєву парадигму, в якій я жив. 

І кожен фініш — це по суті старт 

У нас було два варіанти: або все господарство продавати, або мені продовжувати та підхоплювати цю справу. Ми прийняли сімейне рішення, що я візьму на себе відповідальність і буду займатися агро. Тому що для батька це була дуже особиста історія. Тому ми мали і займатися господарством, і боротися за життя батька.

Робота продовжує життя

У батька був рак шлунку і його не стало у грудні 2019 року. Ми продовжили його життя на 4 роки. Але це були складні роки. Після операції був важкий процес відновлення. Батько набирався сил, включався у роботу і постійно був поруч. І фактично робота — це те, що продовжувало йому життя. Ми зрозуміли цю формулу для себе. Тому, як тільки батько вставав з ліжка, міг рухатися, ми відразу разом працювали. У 2015 році ми повністю переїхали на Жашківщину і добрали господарство в селі Нагірне. Коли я почав працювати, було 1 тис. га батьківської землі. Коли я вийшов з юридичного бізнесу, ми придбали ще 1,5 тис. га. А за 5 років дібрали 5 тис. га землі. 

Рухати земельну реформу

У 2019 році я став уповноваженим Президента з земельних питань і від його імені почав рухати земельну реформу. Фактично в жовтні я поїхав по країні, зустрічався з аграріями й був у пошуках компромісу для редакції земельної реформи. Це був дуже складний період, тому що я в жовтні поїхав, а у батька почалося загострення хвороби. Ми забрали батька в онкоцентр у Києві й продовжили боротися за його життя, зробили чергову операцію. Це все фактично було тоді, коли я рухав земельну реформу — жовтень, листопад. У Різдво 25 грудня батько помер.

Він говорив, що в політиці мене використають, обіллють брудом, будуть підставляти, знищувати й буде неможливо піти проти системи. Казав, що ця система за 30 років навчилася себе захищати та буде робити все, щоб просто виплюнути мене звідти. Взагалі він був не в захваті від усього цього.

Про власну справу

Наша молочно-товарна ферма ще такий на стадії становлення. Бог свідок, що ми починали з руїн. У селі ніхто не вірив, з нас люди сміялися і казали, що ці корови не виживуть. У нас не було куди ставити корів, яких ми вперше придбали, і ми залишали їх на тракторній бригаді під навісом. Взимку ставили тюки з соломою і закривали їх. Доброзичливих людей теж вистачало. Одного разу нам солому підпалили. Це був не лише тяжкий шлях, але і школа. 

Мені батько казав: «Якщо хочеш бути прикладом для інших, повинен почати з малого, просто стати й почати робити». Це людина, яка надихнула мене на роботу в агросфері. Він мені говорив про те, що це дуже складний шлях, але якщо правильно побудувати систему управління і жити тваринництвом, то за 10 років це буде годувати.

Дружина-керівник

Моя дружина (ред. Алла Лещенко — керівник «Агродар ЛТД») реально керує і справді виконує управлінську й організаційну функції. Я на державній службі, не маю права займати відповідні частки в корпоративних правах. Тому вона сьогодні власник цих всіх господарств. Я передав все своїй дружині та зазначив у декларації. Жінка фактично і юридично займається всім товарним сільськогосподарським виробництвом. Я можу лише приїхати на вихідні, побути з сім’єю, навідатися на господарство, щоб просто перезавантажитися. Дуже важливо для людини, яка в Києві у кабінеті, не втрачати реальний зв'язок з людьми й полем. А ще треба багато їздити по країні та спілкуватися в режимі реального часу.

Наймолодший міністр

Якби мені хтось сказав два роки тому, що я буду наймолодшим міністром аграрної політики за всю історію незалежної України, я б у це не повірив.

Але в житті відбуваються зміни, коли тобі даються такі складні виклики. Відновити міністерство аграрної політики у той час, коли воно було вже майже ліквідовано — це дуже складний процес. Кожного дня чиновникам потрібно доводити, що міністерство потрібно, бюджет потрібний, команда потрібна, люди потрібні. Чотири місяці боротьби призвели до того, що вже прийняли бюджет, і ми можемо зараз запускати міністерство.

Наразі Роман Лещенко стверджує, що він є абсолютно самодостатньою людиною, яка не має надмірних потреб. Це дає йому сил рухати політику. І головне, що всі розуміють напрям цього руху. Бажаємо всім знайти роботу, яка б не тільки приносила задоволення, а й стала б життєвим навігатором!