Ходити по лезу ножа: як розпізнати межу емоційного вигорання на роботі

Продовжуємо розбирати з сертифікованою HR і засновницею «HR-Кав'ярні®» Анною Зайцевою надскладні запитання, які можуть виникнути на робочому місці у кожного з нас. Сьогодні дізнаємося, як відрізнити професійне вигорання від перевтоми, а також знайти правильне рішення: змінити роботу чи побороти неприємності.

Читати також: Анна Зайцева: Треба працювати над брендом роботодавця, популяризацією галузі та професії

У першу чергу треба пам’ятати, що не слід приймати рішення про зміну роботи на емоціях. Дуже легко спалити мости, але потім важко їх знову відбудувати. Тому емоції нам не коліжанки у цьому випадку. 

По-друге, про зміни задумується переважно той, хто має певний досвід. Перегляньте уважно своє резюме: скільки часу в середньому працюєте в кожній із компаній. Це так званий «індекс дожиття» працівника. Не дуже гарно звучить, але розраховується просто. Ми беремо мінімальний період роботи в компанії за весь період стажу і максимальний період роботи в місяцях. Додаємо ці два показники, ділимо на два, і отримуємо кількість місяців, яку працівник в середньому працює в тій чи іншій компанії. 

Наприклад, якщо людина працювала, наприклад, мінімально 3 місяці, а максимально — близько 3 років, то в середньому вираховуємо півтора року. Це її індекс дожиття. Це не означає, що людина через півтора року має звільнитися з компанії. Але коли підходить цей період, працівнику треба зробити ревізію того всього, чого він вже досяг на цей момент часу. Звісно, добре це робити з фахівцем з персоналу, який є в компанії. Також можливо скористатися допомогою кар’єрного консультанта. А можна й проаналізувати самостійно. Якщо людина бачить, що підходить ця критична точка, то слід зробити ретроспективу досвіду: що було гарного за ті півтора року, що вдалося, чи відбувався кар’єрний ріст, що хочеться продовжувати робити, а що змінити? І потім вже приймати рішення: що можливо зробити у цій ситуації?

Можливо, є варіанти змінити напрям діяльності всередині тієї ж компанії, де працюєте. Наприклад, перейти в суміжний відділ чи шукати можливість піднятися кар’єрними сходами. Про це теж варто було б проговорити всередині компанії з ейчарами і  керівником. Можливо, продовжити працювати на своїй посаді, але паралельно долучитися до реалізації інших проектів всередині компанії і розширювати свою експертизу. Бо якщо нічого не відбудеться, то, швидше за все, людина змінить компанію і скаже: «Я вже в цій компанії більше нічого не зможу. Я вже тут вперся у стелю і рухатись мені нікуди».

Може бути, що людина справді втомилася через те, що дуже віддавалась роботі, брала на себе багато, ретельно виконувала свої обов’язки і дуже переймалася з цього приводу, серйозно переживаючи успіхи та невдачі. Таке напруження теж накладає свій відбиток і людина може сказати: «Все, досить з  мене. Я вже втомилася, замучилась і не хочу нічого».

Пам'ятаємо, що емоції треба залишити осторонь. Видихаємо. У такому випадку краще зробити паузу на три дні, протягом яких нічогісінько не робити — банально плювати в стелю. Нічого не робити взагалі. І якщо через три дні захочеться на роботу, значить все гаразд. Це була втома і треба було відпочити. Само не проходить, на роботу хочеться, не готові звільнятися, але все-таки тягне ще побути дома.У такому випадку краще відправити людину у відпустку, щоб вона могла відпочити, перезавантажитися і, переглянувши варіанти подальшого розвитку, повернутись до роботи.

Якщо людина прийняла тверде рішення не повертатися в цю компанію і на цю посаду, тоді, звісно, краще відпустити її. Тому що людина вигоріла і їй потрібно відновлювати ресурси.

Загалом, щоб не допускати таких випадків, слід пам’ятати, що профілактика завжди краще, ніж усунення наслідків.

Читати також: Сем Аганов: як аграріям побороти емоційне вигорання

Можуть бути й інші тривожні дзвіночки, які будуть свідчити про те, що пора щось в житті змінювати. Тоді діє правило: якщо вам здається, що треба щось міняти — вам не здається. Наприклад, якщо людина інтуїтивно відчуває сильне напруження або є стійке відчуття, що щось відбувається, але не може з’ясувати запалу емоцій.

Про це може свідчити, наприклад, якесь різке зростання кількості незрозумілої звітності, яку раніше ніколи не просили. Тоді це банальна провокація до зміни компанії. Або ж, наприклад, різкі зміни в комунікації всередині компанії. Коли при появі людини на нараді чи в місцях загального скупчення людей, всі різко замовкають. Або ж працівник раптом перестає отримувати сповіщення про важливі наради, у яких він до того брав участь.

Тоді слід проговорити цю ситуацію зі своїм безпосереднім керівником. Але, знову ж таки, спокійно, без емоцій. Слід ініціювати цю розмову й не чекати апогею. Бо емоції — як пружинка: ми їх накопичуємо, а потім вибухаємо. І це може бути нам не на користь.

Анна Зайцева